Many of Fergusson’s poems are written in the Scots language – in fact around 40% of the corpus of poems are in Scots. Hanna Dyka, who has previously translated Robert Burns into Ukrainian, decided to translate a number of Fergusson’s poems too. Here, Hanna discusses her translations of Fergusson’s works.
A poem can be admired just because it appeals to us subconsciously when it touches some chords in our heart, when we share the ideas expressed by the author, when the melody of the sounds appeals to us. A poem can be analysed in order to penetrate into the ideas, thoughts and images created by the author. A poem can be translated into another language, and in this case the translator faces the challenging task of recreating a poem which should evoke the same, or at least similar feelings as the original – both from the point of view of the poetic form and from the ideas the author expressed.
I dared an attempt to translate some of Robert Fergusson’s poems written in Scots because they are penetrated with the thoughts, impressions and feelings of a person of a sharp mind who was inspired by life in all its manifestations. His poems are full of energy and the images created by the poet are as vivid now as they were in his time. The language of his poems is rich, impressive and personal, his vocabulary ranges from witty mots to scholarly terms. And once you get acquainted with this mighty poetry you feel obliged to share your admiration with the others, and thus to translate his poems into your mother tongue.
As I had previously translated into Ukrainian several poems by Robert Burns, it deliberately occurred to me that each of these poets used Scots in some specific way. My thoughts concerning this problem are nothing but my personal impressions and deserve some deeper research. However, I would like to share them with other lovers of Robert Fergusson’s poetry. While reading poems or songs by Robert Burns you cannot but be impressed how the bard sometimes intertwines English and Scots in one and the same piece. As for Robert Fergusson I did not have this feeling. On the contrary, he did not have to refer to English to express some intellectual ideas – he used borrowings, such as “influence”, “innocence”, “judgment”, “harmony”, “zephyrs”, “minimum” etc. in sentences written in Scots, as well as expressions or words in Latin, e.g. “ imprimis”, “secundo”, “god of Aquavitae”, “ theme O’aquafont”, “Pendente lite”. It makes his idiolect extremely rich and impressive. James Robertson, an authority on Robert Fergusson, stated that:
His use of Scots – not a thin, backward-looking or narrow-grounded Scots but a language which was rich, contemporary and able to address a wide range of subjects [and] like almost every successful poet in Scots before and since, he wrote in an amalgamated literary language, not a regional dialect; a thorough grounding in the speech of Edinburgh, which naturally he spoke himself [combined with] a knowledge and experience of different dialects, from Aberdeenshire through Fife and Edinburgh to East Lothian.
So for a translator it is a fascinating experience to find both the proper style and proper words while interpreting Robert Fergusson’s poetry.
Hanna Dyka, born in 1951, is a Ukrainian translator of Robert Burns and Robert Fergusson, a researcher of the reception of Robert Burns in Ukraine, a compiler of Robert Burns bilingual books in Ukrainian and in the original, the author of a number of articles on the reception of Robert Burns in Ukraine.
You can read more about Hanna’s translations here.
Hanna has also been kind enough to share her translation below for Elegy on the Death of Scots Music. You can find Hanna’s other Fergusson translations “Koliady” (‘The Daft Days’) and “Podbaj pro svij sukman” (‘Braid Claith’) in the Ukrainian newspaper Ukrajinska Literaturna Hazeta.
Роберт Фергюсон
Елегія на смерть шотландської Музики
У давні дні у нас тартан вдягали,
І як ці строї юним пасували,
А звуки рідні Музики лунали
І поблизу, і віддалік;
Де лад, гармонія, що нас єднали?
Замовкла Музика навік.
Пташиний хор в її регістрах не змовкав,
Звук Музики до серця долинав,
Еолову він арфу прокидав,
І час втрачав свій лік,
Цей звук, мов ніжний вітерець нас зігрівав –
І от замовкла Музика навік.
Оплакують її і німфи, й пастухи,
І полонини, звори і верхи;
Наяди і заплакані струмки висилять шляхи
Й свої джерела тут вовік –
Нехай одлунюють і жаль, і скрухи,
Замовкла Музика навік.
Коли весняний ніжний вітерець
Змете каргу-зиму сувору нанівець,
Не вийдуть вже музики ні на вигін, ні на путівець,
Волинки не почуєш віддалік,
Ані сопілки, ні дударика-дуди – всьому кінець,
Бо змовкла Музика навік.
І не співатимуть дівчата літньої пори,
Зберуться як білизну полоскать під явори;
І вівчарі, пильнуючи отар згори,
Чи влаштувавшись віддалік,
Не братимуть до рук сопілки – і оніміють вечори,
Бо змовкла Музика навік.
Коли натомлені воли в годину вечорову
Під хлип волинки, здіймаючи пилюку польову.
Тихенько ремигали, вдихаючи вільгу смеркову –
Мов плач долинув віддалік;
Не чути нам мелодій вже звитяги бойової знову,
Бо змовкла Музика навік.
МакГібон відійшов! І серце тужить,
У Музиці його ім’я так важить;
Які мелодії він міг мережить,
Очеретину у сірінгу він облік,
Віддати шану його майстерності належить,
Але він змовк уже навік.
Старі голосять й гірко причитають,
Дівчата юні личка сльозами вмивають,
Оплакують його в печалі, споминають,
Такого не було одвік,
Співця, від музики якого душі завмирають,
Та він пішов навік.
Сонети чужоземні між нами завелись,
І звуки, що з Італії до нас понабивались,
То й гоже, чи негоже заплелись, –
Цей покруч так уже допік!
Де наші наспіви, що тут колись лились?
Замовкли вже навік.
Чи можна порівняти жайворонка трелі,
Або чечіток щебетливі пісеньки веселі,
А чи струмок, що дзюркотливо б’є у скелі,
Чи жебонить десь звіддалік,
З піснями, де італійські чуть віолончелі?
Ця Музика замовкла вже навік.
Шотландіє! Колись твої сини
Пощерблять римський меч, не зважать на чини,
Пліч-о-пліч виступлять, сягнуть височини;
Хай буде це зарік –
Боротись, доки Музика вернеться з давнини,
Що змовкла, отже, не навік!